На місці де дорога перетинає кордон збудований КПП (контр пропускний пункт). На КПП працюють дві служби прикордонна, що забезпечує порядок, і митна де перевіряють документи та груз.
Переше село за кордоном має назву Нижнє Немецке. 
Словаччина - 5,38млн.чол. Столиця Братислава. лежить  на р.Дунай біля кордону з Австрією. В основному гориста місцевість. В цій країні є знаменитий лижний курорт Високі Татри – це найвища частина Карпат (гора Герлаховський Штит 2655м – є найвищою точкою Карпатських гір)
Словаччина входить до Євросоюзу – отже це є кордон з Євросоюзом.

За 20км південніше стоїть КПП в м.Чоп де перетинають кордон з Угорщиною, а за 60км північніше – кордон з Польщею.

Відкритий в 1970р. на честь 25річчя визволення України. Скульптори Іван і Степан Зноби. Біля 11ти метрової фігури воїна, яка важить 19т, лежить  камінь з надписом „Тут були завершені бої радянських військ за визволення України”. Цим боям передували жорстокі бої в Карпатах восени 1944р. Командував боями генерал 4-го українського фронту Петров Іван Юхимович. 26 жовтня було визволено Мукачево 27 - Ужгород. Пам’ятник має побратима на луганщині в с.Мілове, який символізує початок визволення України.

В 1919р. по Сен Жерменскому договору Закарпаття передано Чехословацькій республіці. Влада Чехословаччини об’єднує 4ри комітати (райони) Закарпаття і перейменовуют область на "Підкарпатська Русь". Ужгород стає адміністративним центром, тому що він був найближче до Словаччини. На адміністрат.центр розглядалось також місто Мукачево.
Виникає необхідність в адмін будинках, для чого й обирається площа Галаго. Раніше на цій площі було озеро – називали Галаго (від італ. лаго-озеро). Річка Уж протікала трьома рукавами і місто було болотяне. Нова влада наказує основне русло обнести камінням і направити в нього інші два. Після чого місто почало „осушуватись” від болота, а на місці основного Галагу збудували Народну Раду.

В 1934-36рр. будується Дім Народної Ради по проекту чеського архітектора Крупки в стилі КОНСТРУКТИВІЗМУ.  Цей стиль зародився в 20-30 роках ХХст і відрізняється від інших новим поглядом на прості речі. В архітектурі більше звертають увагу не на прикраси та ліпнини, а на строгість геометрії, та простоту і комфорт будівлі – символізуючи нову еру демократичних відносин.
На площі розмістилась шестиповерхова будівля на високому цоколі з грубо витесаного білого мармуру. Єдиною прикрасою такої монументальної будівлі є портал з мармуровими колонами.
Всередині завдяки продуманому розташуванню вікон та скляних дверей увесь інтер’єр пронизаний сонячним промінням. Сходи та вестибулі облицьовані кольоровим мармуром.  

Зараз в будинку розмістилась і працює Облдержадміністрація та Виконавчий комітет Закарпат.обл. 
По правій стороні площі – дім, в якому діяв суд Підкарпатської Русі. Портал будівлі прикрашала скульптура Феміди – богині правосуддя. Тепер розмістились товариство Знання, Обл..Профспілка. Вхід прикрасили скульптурами муз.
Сама площа з 1999р. прикрашена пам’ятником Шевченку (архітектор Михайлюк), а в 2001р. закладено трав’яний газон з світильниками. Зліва розарій, а за ним корпус економічного факультету УжНУ 1975р. будівництва. Біля нього нещодавно (літо 2011) відродили гарний фонтан, який не працював близько 20 років.
Біля річки медичний факультет (раніше жандармерія Підкарпатської Русі) збудовано теж в 1936р.
Отже Жандармерія, Суд та Народна Рада – три основні адміністративні будівлі звідки керували всією Підкарпатською Руссю

По дорозі до центру - забудова площі Народної та цілого району для чехословацьких чиновників. Це комфортабельні дома і особняки з великими зручними квартирами в стилі конструктивізму. Для формування вулиць характерні вузькі вулички і тупики-сквери, що впираються в набережну. Навіть на тротуарах бруківка викладена візерунком.

Забудову чехословацького періоду (район Галаго) змінює більш давній Австр-угорський. Зліва напроти поштамту – складські приміщення 18ст (1781р). Склад стояв при в’їзді на міський базар, який починався звідси і був візитною карткою міста. В його погребах зберігались величезні запаси закарп.вин. Вище складських приміщень – будівля міської управи побудована в 1809р в стилі раннього класицизму. На її фронтоні герб Ужанського комітату чоловік з трьома колосками в одній руці та трьома жолудями в іншій - символізує родючість та лісистість району. 
В 1890р. біля нього встановили перші в місті 12 ліхтарів. Вони були газові. 1902р замінили на електр. Тепер в цій будівлі художній музей ім.Й.Бокшая, де зберігаються колекції закарпатських художників та скульпторів: Мункачі, Реверса, Бокшая, Свиди, Каштан, Глюка, Коцки та ін.
Альпінарій.  На території знаходиться пам’ятник Ерделі і Бокшаю що сидять і спілкуються на лавці. Вище бувшого жупанату – реформатська церква (кальвін), увінчана 8кутною булавою. Споруджена в 1796р. у псевдоготичному стилі.
Архітектура мікрорайону Галагово складалась віками, і хоч будівлі різних епох будувались спочатку хаотично і без плану, в цілому вони творять гармонійний ансамбль.

Вулиця Корзо назва перекладається з італійської як „вулиця для прогулянок”. Так її назвали колишні власники міста – неапольські графи Другетти. Ця вулиця зберегла сліди старої архітектури Ужгорода – вузька, забудована з обох боків дво-триповерховими  будинками, оздоблених ліпними орнаментами. Зверніть увагу – вздовж вулиці немає зелених насаджень (дерев), що характерно для італійських містечок.

Перехрестя Корзо і вул.А.Волошина, так званий Хрест – улюблене місце зустрічі ужгородців. вул.Волошина – одна з самих давніх вулиць міста. В XVIIст. називалась соляна, потім Велика - була найдовшою в місті, потім Ференца Ракоці. Зараз в честь Августина Волошина, який проживав на цій вулиці в буд36. Він був ректором вчительської семінарії, а згодом в 1939р. першим і єдиним президентом Карпатської України.

Склад населення завжди був багатонаціональним. Так у 18ст крім угорського та русинського населення проживали німці, які мали великі привілеї, євреї, що охопили торгівлю та греки – вони були заможніші за євреїв складали їм конкуренцію –скуповували маєтки, навіть титули дворян.
Хоч багаті купці будували магазини, маєтки, банки – місто не мало каналізації, освітлення на вулицях. Це підмітив відомий венгер.письменник Шандор Петефі у 1847р він написав у щоденнику що „Ужгород нагадує п’яного мужика, який щойно вивалявся у болоті і, похитуючись йде додому”.

У 2010р. на перехресті вулиць Корзо та Волошина встановили пам’ятник ліхтарнику дяді Колі. Прототипом пам'ятника був реальний чоловік єврейської національності, який мав дві вищі освіти і всюди носив з собою купу газет і журналів. Ця людина протягом 40 років вмикала старі електричні ліхтарі по всьому Ужгороду. Історія не зберегла його імені: всі звали ліхтарника дядя Коля або «ходяча енциклопедія». (виконав молодий ужгородський скульптор М.Колодко)

До середини 17ст. католицька церква була тільки в замку і лише в 1669р.почали будувати цей храм. Місто не мало грошей. Храм будувався з порушеннями будівництва. Тому у 1766р розібрали в зв’язку з аварійним становищем, і перебудували. 1998р – відреставрований. Зараз проповідь ведеться двома мовами – українською та словацькою.

 Як свідчить угромовний напис на мармуровій табличці - це колишній"Будинок Гізелли" - перший церковний дівочий виховний заклад міста. До революції 1848-1849 рр. в Ужгороді виховних закладів для дівчат не було. Лише в середині XIX ст. з'явилися перші приватні заклади такого типу. Нарешті, у 1859 р. сатмарський римо-католицький єпископ Міхай Гаас заклав фонд, призначений для створення в Ужгороді церковної дівочої школи. 
 На вулиці Капітульній 5 жовтня 1859 р. уже була відкрита трикласна школа під керівництвом чотирьох римо-католицьких сестер милосердя. Так був заснований "Будинок Гізелли". У 1862 р. школа перейшла на вул. Велику, неподалік від римо-католицької церкви. Та незабаром приміщення стало непридатним для подальшого розвитку школи. Тому в 1902-1903 рр. була зведена нова школа, яку у 1907 р. розширили і вона набрала сучасного вигляду. 
На будинку є скульптура св.Гізели, та дошка з надписом "Gizella Haz”. У "Будинку Гізелли" розміщувалися початкова школа, садок, інтернат на 30 дівчат, курси рукоділля й музики. На другому поверсі, з боку вулиці, знаходилася каплиця "Серце Ісуса". Покрівлю увінчував купол з масивним хрестом, а у верхній частині фасаду, у невеликій ніші була встановлена скульптура св. Гізелли (бл. 985-1065 рр.) - дружини першого угорського короля Іштвана Святого, яка після смерті чоловіка повернулася на батьківщину в Баварію, де стала монашкою, а після смерті була проголошена святою. 
 У радянські часи "Будинок Гізелли" закрили й передали музичній школі. Хрест з даху зняли, а скульптуру св. Гізелли замурували. Тільки у 1996 р. св. Гізелла знову побачила світ. 

Площа театральна отримала назву від театру, який було відкрито в 1920р. прем’єрою «Наталки-Полтавки» Самодіяльне театральне мистецтво виразилось ще в 1850р. коли студенти гімназії поставили п’єсу Духновича «Добродетель превишает багатство». У 1864 р. місцева інтелігенція започаткувала акцію збирання коштів на будівництво театру. Процес сильно затягнувся через вибір земельної ділянки і лише у 1906 р. міська управа таки прийняла остаточне рішення. Щоправда, активний супротив чинили депутати-євреї, котрі вважали будівництво театру неприпустимо близьким до приміщення синагоги. Професійно почав працювати з 1921р. Режисер Садовський поставив «Запорожець за Дунаєм», «Сорочинський ярмарок», «Катерина» та ін.. 
З розвитком театру малий зал перестав задовольняти потреби ужгородців тому було збудовано новий муз.драмтеатр на 815місць на другому березі річки. Перед ним стоїть пам’ятник Духновичу (1997р скульптор М.Белень). 
З 1988 р. у приміщенні старого театру працює ляльковий театр.

Один з найдавніших і найвідоміших мостів Ужгорода кам'яний Пішохідний міст пов'язує дві абсолютно різні половини Ужгорода - Старе місто і Нове місто. Колись міст був транспортним та по ньому їздив перший міський автобус, що з'єднує Театральну площу із залізничним вокзалом.

Ужгородський пішохідний міст збудований в 1945р. Майже не зник при паводку 1998р. коли вода була під самим верхом.  Вздовж набережної тягнеться найдовша липова алея в Європі 2200м. Липи насаджені різних сортів тому цвітіння проходить цілий місяць.

 24 липня 2011 року в Закарпатті було встановлено перший за всю історію діючий маяк. Скульптура "закарпатська Свобода" вагою 4 кг та висотою 30 см була встановлена на Пішохідному мості в Ужгороді під часжартівливого параду Закарпатського флоту.

Сьогодні Пішохідний міст - одне з найулюбленіших місць ужгородців: звідси відкривається чудовий краєвид на обидва береги Ужа. З мосту можна погодувати міських улюбленців - чайок, які так звикли до людей, що хапають їжу прямо з рук. Саме на Пішохідний міст приходять туристи загадувати бажання, оскільки прикмета свідчить: коли ступаєш в «старий» місто з «нового», перейшовши по мосту через річку Уж, потрібно загадати саме заповітне бажання і воно неодмінно спрагнеться. А закохані пари вішають на його перила любовні замки, в надії уберегти свою любов навічно. Вважається, що якщо кинути ключ від кохання у воду, древній Уж захистить відносини від негараздів.

Будівля колишньої синагоги – одна з найбільших синагог в Європі того часу. Побудована іудейською общиною в 1904р. в псевдомавритансьокму стилі. Зовнішні стіни оздоблені клінкерною цеглою (це цегла із спец.глини, що обпалюється до повного запікання завдяки чому одні й ті ж цегли мають різні відтінки – дуже міцні, тому інколи використовують для тротуару) і червоними плитами. Портал вікон оздоблений штучним червоним мармуром. (проект арх. Д. Паппа та С. Ференца). 
Інтер’єр як продовження фасаду – арки з червоного мармуру, великі зеркала, посередині сходи по яким піднімаємось у великий зал. Стіни розписані. 
На початку 20ст в Ужгороді 43% населення складалось з євреїв. Під час Великої Вітч.війни позаду Філармонії було гетто (1944р.), куди фашисти зі всієї Закарпатської обл.. звозили євреїв і ешелонами відправляли в конц.табори. Після великої Вітч.Війни єврейського населення залишилось менше 1%.

*Синаго́га (від греч. «збори»; ивр. «дім зборів»). Євреї не будують храмів так як по віросповіданню храм може бути збудований тільки на Храмовій Горі (Єрусалим). Всього було два храми, які розрушили вавілоняни та римляни. Перший Храм Соломона розрушили в 586р до н.е Другий Храм будувався до 70 р.н.е. Іродом. Тільки добудували, як римський імператор Тит розрушив його до основи. 

В будівлі знаходиться один з найкращих оргáнів України. Трьохклавіатурний на 2250 труб. Сьогодні тут розмістилась Закарпатська обл.. філармонія на 500місць. Працює закарпатський народний хор (в будівлі хороша акустика). Також працюють духовий та симфонічний оркестри. 

У 1833р. в Ужгороді з’явився незнайомець який назвався Костянтином Матезонським (був пов'язаний з декабристами і рятувався від репресій, знайомий з Пушкіним). Він запропонував вікарію в замку організувати багатоголосний спів, на цю пропозицію вікарій дуже скептично віднісся, адже на той час співали «хто голосніше» той і краще, але все таки доручив керувати хором «Гармонія» цей хор став першим в АвстроУгорщині багатоголосим (поліфонічним). 25 років К.Матезонський диригував хором.
Зараз традицію співу продовжує Закарпат народний хор утворений в 1945р. 

Позаду філармонії одна з перших в Україні дитячих залізниць довжиною 1,5км. Швидкість 20км/год. Збудована в 1947р. Закрита в 2008р. Це не просто дитяча залізниця. Такі ДЖД будувалися по всьому Рад.Союзу з ціллю навчання дітей (майбутніх залізничників) тому все було максимально наближено до реального користування.

На площу виходить сквер ім..Фенцика. Це відомий автор віршової драми українською мовою «Підкорення Ужгорода» один з початківців місцевої драматургії.
Вдалині на другому березі видніється православний Покровський храм збудований у 1930р російськими емігрантами, це копія собору збудованого у російському місті Коломна (московьска обл..)

В 1640р. Граф Другет дарить земельну ділянку замкової гориієзуїтам неофіційна назва «Товариство Иисуса» (лат. «Societas Jesu») — релігійного ордену Римо-кат церкви – пряме підпорядкування папі. Орден заснований в Парижі 1534р. Ігнатієм Лойолой – ще їх називали піхотинцям папи так як Лойова був віськовим. Спочатку збудували ліве крило а потім костел. В 1775р. імператриця Марія-Терезія передає володіння греко-кат єпархії. Єзуїтський орден вигнаний з Австрії. Новий греко-католицький єпископ Андрій Бачинський переробудовує відповідно східному стилю. 
В 1848-1878 по плану архітектора Луки Фабрі (італ.архітектор) фасад реконструювали і він прийняв сучасний вигляд –  дві восьмигранні триярусні вежі у лівій дзвіниці колокол „Іван” вага 1т, у правій 3т, чотириколонний портик на високому цоколі, до Порталу побудовані сходи з червоного мармуру. 
Великий образ на стелі центрального нефа (неф – витянуте приміщення, частина інтер’єру іноді розділене колонами.) „Воздвиження Хреста Господня” виконав Йосип Бокшай – закарпатський художник. Також розписи робив Фердинанд Видра офіційний церковний художник на Закарпатті.

У 1997р. в Соборі біля входу встановлено меморіальні таблиці роботи Михайла Беленя, присвячені двом Єпископам – справа першому єпископу Андрію Бачинському, зліва Теодорові Ромжі, вбитому енкаведистами в 1947р. за те що не хотів змінити греко-кат.віру на православну. У 2001р. Папа Римський під час візиту в Україну беатифікував (визнав мучеником) Теодора Ромжу.
До собору прилягає двоповерхова будівля в стилі ренесансу – це резиденція Єпископа.

Чоловічий греко-католицькиймонастир св.Василія Великого. Це перша багатповерхівка в Ужгороді  збудована в 1912р.  В 1925р. було відкрито друкарню. Сьогодні тут знаходиться фізичний факультет УжНУ, а також зоологічний музей. В музеї зібрано близько 150 видів представників фауни Закарпаття. Є і екзотичні тварини: дельфін, тигр, орангутанг, гібон, страус, крокодил; морські види: акула, кальмар, восьминіг.
Лівіше зоологічного музею знаходиться Ботанічний сад