Вербна неділя
Вхід Господній у Єрусалим — велике християнське свято у
неділю Вербного
тижня, перед Великоднем.
Народні назви — Вербна неділя (Квітна, Шуткова, Баськова, Пальмова
неділя, Неділя ваїй).
Це велике свято у
християнському році відноситься до числа двунадесятих.
Його виникненню послужили біблійні оповіді: Ісус в'їжджав до Єрусалима на ослі,
люди встеляли йому шлях пальмовим гіллям, тим самим вітаючи
Спасителя.
Євангеліє про події Вербної неділі
У Вербну неділю відзначається вхід Ісуса Христа у Єрусалим. Народ
зустрічає його як царя і кидає йому під ноги пальмові листки (Мт. 21:1-11, Лк. 19:28-40, Ів. 12:13-15).
У середньоморському регіоні пальми вважались знаком життя і
перемоги, а у Ізраілі символом незалежності та перемог ізраїльського
царя[1],[2].
Ослиця (осел) за Зах. 9:9 є
символом скромності царя і його ненасильницької влади.
Євангелист Матей (Матвій)
так описує Вхід Господній до Єрусалима:
« |
А коли
наблизились до Єрусалиму, прийшли вони у Витфагію, коло гори
Оливної. Тоді послав Ісус двох учнів, сказавши до них:
"Ідіть у село, що перед вами; відразу ж знайдете прив'язану
ослицю й осля з нею; відв'яжіть і приведіть до мене. А як
хтось скаже вам щось, ви відповісте, що Господь їх потребує,
але він незабаром поверне їх назад.” Сталось це, щоб збулося
слово пророка, який говорив: "Скажіть дочці сіонській: Ось
цар твій іде до тебе; лагідний і верхи на ослиці, – на
осляті, синові підяремної.” Учні ж пішли і зробили так, як
Ісус звелів їм: привели ослицю та ослятко, поклали на них
одяг й Ісус сів на неї. Народ же, якого було багато,
простеляв свою одіж по дорозі, а інші зрізували з дерев
гілки і розкладали по дорозі. Люди, що йшли перед ним і
ззаду, кликали: "Осанна Синові Давида! Благословен той, що
йде в ім'я Господнє, осанна на висоті!” І коли він увійшов у
Єрусалим, заметушилося все місто, питаючи: "Хто це такий?”
Народ же казав: "Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї.”
Ісус увійшов у храм і вигнав усіх, що продавали й купували в
храмі; перевернув столи міняйлів, а й ослони тих, що
продавали голубів, і сказав їм: "Написано: Дім мій домом
молитви буде зватись, – ви ж чините з нього печеру
розбійників.” І підійшли до нього в храмі сліпі та кульгаві,
і він зцілив їх. Первосвященики ж та книжники, побачивши
чуда, які він творив, і дітей, що кричали в храмі: "Осанна
Синові Давида!” – обурилися і мовили до нього: "Чуєш, що оці
кажуть?” А Ісус відповів їм: "Атож, хіба ви ніколи не
читали: Устами немовлят та ссущих ти вчинив собі похвалу.” І
покинувши їх, вийшов з міста у Витанію і там заночував”[3] |
» |
Церковні обряди
У цей день Церква згадує
царське прославляння Ісуса Христа перед Його хресною смертю для
того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільні.
За християнськими тлумаченнями, усі віруючі, як і єрусалимський
натовп, грішні у тому, що спочатку чулися захоплені вигуки: «Осанна!»,
а потім страшний крик: «Розіпни його!»
Церковні служби у цей день продовжують служби Лазаревої
суботи. На всеношній свята читаються пророцтва Старого Заповіту
про Царя-Месію разом
з євангельськими розповідями про вхід Христа до Єрусалима. На утрені
благословляють (святять) гілки, що їх віруючі тримають у руках під
час усієї служби. Це свідчить, що вони зустрічають Господа, який
невидимо гряде, і вітають Його як Переможця пекла і смерті, тримаючи
в руках «знамення перемоги» — верби з запаленими свічками.
Звичаї
Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на
Богослуження сходяться всі — старі й малі, — бо «гріх не піти до
церкви, як святять вербу». Коли закінчується відправа і священик
окропить гілля свяченою водою, то діти — одне поперед одного —
стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по
кілька «котиків» — «щоб горло не боліло». Звичай святити вербу дуже
старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік)
згадується «Праздьникъ вѣрбъны». Згадує про вербу і Данило
Паломник (1095–1108),
що відвідав Єрусалим і
там бачив «древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе
єсть й подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське «вербіє».
…Був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до
церкви… Так, у Харкові у
Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли
свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до «колеґіюму».
А в слободі Котельва, Охтирського повіту,
народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від Троїцької
церкви до Преображенської. Колись господарі, повертаючися з церкви з
свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі
по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла
Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася,
несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо,
ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били
такого свяченою вербою, примовляючи:
« |
Не я б'ю —
верба б'є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко! |
» |
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та
й дорогою, як додому йшли; а б'ючись, примовляли:
« |
Будь
великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля! |
» |
В деяких регіонах Галичини примовляли
так:
« |
Шутка б'є —
не я б'ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень! |
» |
або
« |
Лоза б'є —
не заб'є
Віднині за тиждень
Буде Великдень! |
» |
Примітки
Джерела
- Святе Письмо Старого та Нового
Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.
- Наталія Матвєєва, Андрій
Голобородько. Святі і свята України. — К., 1995
- В. І. і В. В. Дригалкіни.
День за днем. Календар-довідник народних і релігійних свят. —
К., 2003
- Олекса Воропай. Звичаї
нашого народу
|