Горяни– передмістя Ужгорода, яке раніше було окремим селом. Назва населеного пункту походить від слова "горяни” – гірські мешканці.
В Горянах знаходиться одна з найстаріших архітектурних пам’яток України загальноєвропейського значення – церква св. Анни або Горянська ротонда.

ГОРЯНСЬКА РОТОНДА (ХІІст) – одна з найцінніших пам’ятокхрамової архітектури України, своїм значенням та віком поступається хіба що Софії Київській(збудована Ярославом Мудрим у 1011р. ) . Ротонда унікальна тим, що є шестигранною. Церков такої рідкісної форми у світі - одиниці.

*«rotunda» з італ. – кругла будова

Вище храму знаходяться руїни «не то замку, не то укріпленого палацу», які в народі називають«городисько». Існують легенди, які розповідають, що тут колись існував монастир, тому залишки оборонних валів та мурів могли належати ченцям. Однак декотрі історики вважають їх останками давнього Ужгородського замку, а ротонду святої Анни – замковим храмом. Вперше цю думку висловив Карл Месарош ще на початку ХХ століття. Микола Антал у 1926 році проводив у Горянах розкопки. На основі їх результатів він стверджував, що залишки мурів є останками древнього Ужгородського укріплення, який він називає Ужанським Староградом (Ungovar) на противагу нинішньому, який він називав Новоградом (Ungujvar).

На доказ правильності своєї думки він приводить знайдені тут багато років тому сотні черепів під коріннями поваленого бурею горіха, німого свідка жорстоких боїв, які колись проходили під стінами замку. Його думку розділяв Іриней Кондратович, з тією тільки різницею, що Горяни вважав другим місцем розташування Ужгородського замку, а нинішнє – вже третім. В багатьох історичних документах тієї епохи теперішній замок справді називають Новоградом, зокрема в дарчій грамоті Єгерської капітули (1248 р.), і в дарчій грамоті Будинської капітули (1250 р.). Цікаво, що за останні тисячу років ріка Уж настільки часто міняла своє русло, що встановити її точний напрямок у часи заснування укріплення старого Ужгорода практично неможливо. Натомість виявлено та зафіксовано в історичних документах наявність великої кількості так званих мертвих русел (по угорськи – morotva), якими колись протікала неспокійна ріка, а потім залишила їх, проклавши собі новий шлях. Подібне мертве русло виявлено і в Горянах.

1) Старовинну святиню відкрили для світу відносно недавно й майже випадково. 1879 року в невеличкому селі Горянах у напівзабутій церкві Св. Анни почалися ремонтні роботи. Раптом один із майстрів помітив, як із-під старої штукатурки з'являються на світ кольорові фрески. У той час Закарпаття входило до складу Австро-Угорської імперії, тому, коли про знахідку стало відомо, сюди терміново прибули спеціалісти з Будапешта. Дослідники були шоковані, оглядаючи старовинні настінні розписи, адже тільки попередній аналіз горянських фресок засвідчив, що їх намальовано в XIV— XV століттях. Науковці розпочали детальне вивчення пам'ятки, тут побували численні наукові експедиції. Таким чином, церква з околиці Ужгорода стала відома на всю Європу. Після проведеної реставрації церкви у 1911 році, тодішні вчені змогли побачити матеріал з якого зведено стіни ротонди. Схожість матеріалу побудови із матеріалом замкових романських стін привело їх до одного висновку Горянська церква відноситься до Х-ХІ ст.
Однак з переходом краю до складу Чехословацької республіки, в якій історична школа стояла на висоті завдяки державній підтримці, дослідження ротонди набирають ще більших обертів..

2)  - У 1921 році виходить публікація дослідника М.Новаківського, де стверджується про візантійський вплив на архітектурний стиль церкви. 
- Інший історик Ф.Заплетал відносить час побудови до XIV ст., а будівничим на думку дослідника міг бути подільський князь Корятович. 
- Історик І.Крал відносив церкву Св. Анни до архітектурних споруд ІХ ст. Великоморавської держави. 
- Відомий літератор В.Пачовський безапеляційно стверджував, що ротонда збудована в стилі храмів із Галичини, бо відомо, що фундаменти таких же ротонд віднайдені у Галичі, Володимирі-Волинському і Холмі . 
- Дослідник європейської культури В.Залозецький шукав порівняльний стиль круглих церков на Балканах, де є чимало романських ротонд ХІ-ХІІ ст. 
- Інший відомий дослідник церковної архітектури В.Січинський після узагальнюючих досліджень приходить до висновку, що ротонда відноситься до Х ст. і була збудована слов'янськими будівничими під впливом візантійської архітектурної школи. Треба надати належне Січинському, він чи не вперше звернув увагу на будівельний матеріал і кладку древньої церкви.
- Новий етап досліджень розпочався у радянський період. Одним з перших дослідників був Г.Логвин, який відніс час побудови ротонди до ХІІІ ст., і відзначив у своїй праці, що, мабуть, у її будівництві брали участь архітектори з Галичини. 
- А ось відомий закарпатський історик П.Сова доводить нову думку про побудову круглої церкви у період ХІІ ст, монахами ордену Св. Павла. 

3) Наприкінці 60-х років угорські дослідники (В.Гервес-Молнар) особливо зацікавилися ротондами Панонії. Вони зробили узагальнюючі дослідження і дійшли до висновку, що Горянська ротонда має близьких «родичів» серед двох ротонд в угорських селах Кісомбор, Корчо. Однакові геометричні форми, будівельний матеріал все це навело на думку об'єднати ці три церкви в один архітектурний ряд і сміливо говорити ПРО ДАТУ ПОБУДОВИ - ХІ СТ.

Про участь у створенні Горянської ротонди майстрів візантійського походження говорить те, що вона побудована не з традиційного у ті часи для культових споруд дерева, а з цегли – плінфи 30х17х4,5см.Такі цегли використовували у Візантії до 15ст. Пізніше вже використовували цегли сучасного розміру.

Сьогодні Горянська церва Св. Анни це шестикутна будова в товщу стін якої врізано шість навпівкруглих ніш із трьома вікнами, зверху на будові лежить полегшений тамбур із шістьма вікнами. 

Горянська ротонда унікальна тим, що є шестигранною. Храмів такої рідкісної форми у світі — одиниці. У зв'язку із цим існує цікавий переказ про те, що храм може очистити від злих духів і демонічних сил, а також надати людині можливість доторкнутись до Вічності. Базується він на тому, що гексограм, тобто шестигранник — древній астральний символ. Він прийшов із Месопотамії до Іудеї, де став символом Бога Яхве, а потім — до середньовічних християн. Майстри, котрі зводили подібні будівлі в давні віки, вважали, що шестигранник символізує надприродні сили Сонця та Світла, а також Безсмертя та Вічність. Люди вірили: коли хтось стає всередину такого шестигранника, темні сили відступають.

Друга частина пам'ятки — прямокутний готичний неф, прибудований до ротонди у ХV столітті. У ХVІІІ ст. тут звели велику вежу, а в 1912 р. над західним фасадом церкви була надбудована дерев'яна дзвіниця. Тоді ж були проведені перші реставраційні роботи: укріплені фундаменти ротонди, почищені фрески, зашиті тріщини, споруджено нову шоломоподібну покрівлю. Протягом довгого часу храм належав римо-католицькій громаді, і тільки після 1949-го року перейшов до православних вірни.

В 1959 році у дзвіницю влучила блискавка, після чого храм було закрито через аварійний стан. Пізніше церква стала філією Закарпатського краєзнавчого музею. І тільки в 1991 році ротонду передали Мукачівськійгреко-католицькій єпархії. Відтоді тут проводять регулярні богослужіння.

Та чи не найпривабливішим є те що внутрішні стіни розписані у ХІІІ ст. художниками в стилі італійськоїранньоренесансної школи Джотто. 
*(Джотто (1267-1337) започаткував стиль тривимірного ефекту з допомогою світла й тіні, що надавало картині об’єму та „реалізму”. На той час це рахувалось містифікацією, тому дехто критикував цей стиль заявляючи що розписи мають бути двовимірні – ось тоді вони реальні.)

Фрески й нині вражають відвідувачів високою майстерністю виконання й водночас життєвістю персонажів. Учені дотримуються думки, що фрески в Горянах репрезентують епоху раннього Ренесансу й виконані в XIV столітті італійськими майстрами школи Джотто. Технологія їх виконання — це складна методика, що нині вже не застосовується: мокра "свіжа" поверхня при розписуванні всмоктувала в себе 10-сантиметровий шар фарби. 

Фрески "Благовіщення", "Втеча в Єгипет", "Поклоніння волхвів Христу", "Тайна вечеря", "Христос перед Пілатом", "Шлях на Голгофу", "Розп'яття" та інші вражають простотою й життєвістю їхніх персонажів. Частина фресок збереглася фрагментарно.

На стінах храму зображено сцени з Нового Заповіту. Головні епізоди життя Ісуса Христа:

"Благовіщення", – святкують 25 березня. Це сповіщення архангелом Гавриїлом Діві Марії про майбутнє народження від неї Ісуса Христа.

Є два варіанти зображення цієї події. Перший це коли Марія почула благословення набираючи воду біля колодязя, другий – коли у момент явища їй ангела вона читала уривок з книги пророка Ісаї з його пророчими словами: «Ось діва в утробі прийме, і народить Сина». Тому Благовіщення Діви Марії іноді зображується з розкритою книгою

Починаючи принаймні з II століття, Благовіщення розглядалося як перший акт в християнській історії спокутування гріхів, в якому послух Діви Марії врівноважує непослух Єви (тлумачення Іринея Ліонського). Марія стає «нової Євою». У тексті знаменитого гімну Ave maris stella (IX століття) йдеться про те, що ім'я Eva є анаграмою слова Ave, з яким Гавриїл звернувся до «нової Єви». Іншими словами, назвати Єву означало згадати і Марію. Ієронім вивів стислу формулу: «смерть - через Єву, життя - через Марію» . Августин писав: «через жінку - смерть, і через жінку - життя».
Вважається, що Бог відправив архангела з благою звісткою в той же день 25 березня, в якій сталося Створення світу - таким чином, людству був даний другий шанс.

 Зазвичай присутній також Святий Дух в образі голуба, і променя світла, в якому птиця спускається. Голуб може бути у золотому обертовому диску. На іконах в місці зіткнення променя з тілом Богоматері може бути зображена фігурка немовляти в мандорле, що символізує Втілення.
У середньовічних творах зустрічаються також зображення Бога-Отця, іноді у вигляді правиці у хмарах, або особи, що дивиться з небес.  Зустрічалися і зображення Святого Духа у вигляді немовляти(Немовляти Христа), злітаються до Діві Марії і несе хрест, з голубом або без нього. Але пізніше ця іконографія була визнана єретичною, так як Марія повинна була зачати дитину, а не отримати його з небес.

"Дари волхвів", 
Волхви (чарівники, мудреці)  принесли немовляті три подарунки: золото, ладан і смирну (Міррен). Згідно з Писанням, Віфлеємська Зірка рухалася по небу зі сходу на захід і зупинилася прямо над печерою з колискою немовляти, вказавши волхвам дорогу. 
Волхвів пізніше назвали царями. Апокрифічні євангелія дали їм імена - Каспар, Мельхіор і Бальтазар. Вони вважаються покровителями мандрівників і тому їх імена часто входили в назви готелів. Євангеліст не пише про кількість волхвів. За кількістю принесених дарів припустили, що їх було троє. Це число дозволяло пограти з втіленням різних ідей. Так, у міру розвитку іконографічного типу волхвів стали зображати як представників трьох різних періодів віку людини (Бальтазар - юнак, Мельхіор - зрілий чоловік і Каспар - старий) та трьох різних сторін світу (Бальтазар - мавр, Африка; Мельхіор - біла людина, Європа; Каспар - зі східними рисами чи в східному одязі, Азія).

Згідно з Євангелієм апостола Матвію, волхви жили десь на сході. Вони побачили в небі зірку і зрозуміли, що вона є знаменням. Пішовши за її рухом по небосхилу, вони перетнули кілька держав і прибули в Єрусалим.Там вони звернулися до правлячого царя цієї країни, Ірода, з питанням, де вони можуть побачити тільки що народженого Царя юдейського, очевидно, припускаючи, що правитель повинен бути пов'язаний з ним родинними узами.
Ірод стривожився цією звісткою, але виду не показав і чемно проводив волхвів з палацу, попросивши їх, коли вони знайдуть Царя, повідомити йому, де він знаходиться, «щоб і мені піти поклонитися Йому». Волхви покинули Єрусалим і пішли далі за дороговказною зіркою, яка привела їх до Віфлеєму. Там вони знайшли Марію з немовлям, поклонилися йому і принесли дари. Після цього волхвам уві сні з'явилося одкровення, що до Ірода повертатися з інформацією про успіх їхньої подорожі не слід, і вони поїхали додому іншою дорогою. Не дочекавшись їх, засмучений Ірод влаштував побиття немовлят.
Принесені волхвами дари мають таке символічне значення:

Золото - це царський дар, який показує, що Ісус був Людиною, який народився, щоб бути Царем;

Ладан - це дар священикові, оскільки Ісус прийшов стати новим Вчителем і дійсним Первосвящеником (див. іконографію «Великий Архієрей»);

Смирна - це дар тому, хто повинен померти, тому що смирну вживали для бальзамування тіла померлого. Цей дар відсилає до спокутування Христа - одним з епізодів Страстей Господніх, які увінчалися Розп'яттям, буде помазання ніг Спасителя миром, а перед похованням його тіло було помазане запашним складом з смирни і алое.

*Вважається, що традиція дарувати подарунки на Різдво була закладена саме Волхвами.

"Утеча в Єгипет", : описане в Євангелії від Матвія втеча родини Ісуса Христа в Єгипет, щоб уникнути побиття немовлят, оголошеного за вказівкою царя Ірода.

Євангельська розповідь про цю подію надзвичайно коротка, більшість подробиць міститься в апокрифічних (таємних, що не увійшли в Біблію) Євангеліях дитинства Ісуса.
Розповідь про втечу Святого сімейства в Єгипет міститься тільки в Євангелії від Матвія. Після того як волхви, принісши свої дари немовляті Ісусу, не повернулися до царя Ірода праведному Йосифу у сні явився ангел, що звелів: «Вставай, візьми немовля та матір Його, і втікай в Єгипет, і будь там, доки не скажу тобі, бо Ірод хоче шукати Немовля, щоб погубити Його »(Мф.2: 13). Йосип виконав це розпорядження і вночі з Дівою Марією і немовлям Ісусом пішов до Єгипту, де перебував до смерті Ірода. Євангеліст пов'язує (Мф.2: 15) втеча до Єгипту з пророцтвом Осії: «Я любив, і з Єгипту викликав сина Мого» (Ос.11: 1).
Про смерть Ірода Йосипу було сповіщено ангелом і Святе сімейство повернулося «в землю Ізраїлеву», але, дізнавшись що в Юдеї царює син Ірода Архелай, побоялося йти туди і оселилося в Назареті
Найбільш популярні сюжети:
- Явище ангела Йосипу (зображується як перед втечею в Єгипет, так і перед поверненням з нього);
- Святе сімейство по дорозі в Єгипет (зображується процесією за участю апокрифічних персонажів);
- Відпочинок Святого сімейства (часто зображується пальма, чудесним чином схилити свою крону, щоб укрити Діву Марію від спеки);

„Тайна вечеря” На Тайній Вечері Христом було встановлено головне таїнство християнської віри -євхаристія (що в перекладі з грецького означає "подяка"), під час якого всі вірні причащаються Тіла і Крові Самого Христа. Без Причастя, вчить Церква, немає істинної християнської життя; по вірі Церкви, в цьому таїнстві відбувається найповніше, наскільки це можливо тільки на землі, з'єднання людини з Богом.
В основному в мистецтві зображують "Таємну Вечерю" той момент коли Ісус повідомляє, що один з учнів зрадить його (а саме реакцію всіх апостолів на ці слова) приклад Леонардо Да Вінчі (1452-1529)

*до Леонардо Да Вінчі тайну вечерю зображали просто як вечерю без всякого підтексту.