Туристичні ресурси Закарпаття

Закарпаття розташоване за головним Карпатським хребтом, на стику кордонів України і чотирьох сусідніх держав - Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини. Поблизу Рахова встановлено пам'ятний знак, що символізує географічний центр Європи.

Населення області - 1258,1 тис. чол. (2,4% населення країни). В його національному складі переважають українці (77,6%), які представлені етнічними групами лемків (на північному заході) і гуцулів (на сході). Тут живуть також угорці (13%), росіяни (3%), румуни, словаки, німці, євреї, цигани та ін.

Закарпаття лежить у межах Українських Карпат. Це гірська область: 4/5 її території займають гори. В Закарпатті знаходиться найвища вершина України - Говерла (2061 м). Майже половина території області вкрита лісами.

В Закарпатті 152 річки, що належать до басейну Тиси - притоки Дунаю: Боржава, Латориця, Уж та ін. Майже всі вони беруть початок у горах. На території області 137 озер.

В області 415 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі Карпатський заповідник і природний національний парк Синевир.

Територію Карпатського заповідника складають три розрізнені масиви, на висоті від 200 до 2061 м над рівнем моря. Найбільший з них - Угольсько-Широколужанський, розташований у центральній частині Українських Карпат, на південних схилах Полонинського хребта. Тут зосереджений найбільший у Європі масив букових пралісів.

Чорногірський масив займає південний схил Чорногірського хребта. В ньому виділяються лісовий, субальпійський і альпійський висотні пояси.

Третій масив - Хустський, або Долина нарцисів, де у великій кількості в природних умовах росте ця квітка поруч з іншими рідкісними рослинами: орхідеями, ірисами сибірськими та ін.

Природний національний парк Синевир, створений у 1989 p., розташований у центральній частині Українських Карпат, у верхів'ях Тереблі та Ріки, в Міжгірському районі.

Заказник Зачарована долина - мальовниче міжгір'я у верхів'ях Смерекового потоку, відоме химерними скельними утвореннями.

В області є мальовничі водоспади: Манявський у вузькій ущелині на р. Манява; Скакало в долині р. Синявки; Шипіт, однойменний з назвою річки, який падає з висоти 24 м двома потоками; в Міжгірському районі на потоці Пилипець - каскад водоспаду Шипот.

Різноманітний тваринний світ краю. В річках і озерах водяться цінні види риб - форель і харіус, які також розводяться у спеціальних рибних господарствах.

Закарпаття багате на корисні копалини. Тут великі поклади кам'яної солі, що розроблялися ще в період Римської імперії, але інтенсивно експлуатуватися стали лише у XVIII ст. Значні також запаси високоякісних каолінів, що використовувалися для виготовлення відомої віденської порцеляни.

М'який клімат, мальовничі гірські ландшафти, численні мінеральні джерела, історичні пам'ятки сприяють розвитку рекреації.

Джерела мінеральних вод (Ужоцьке, Міжгірське, Драгівське, Плосківське, Полянське, Новополянське, Сойминське, Квасівське та ін.) зосереджені переважно в гірських районах. Із рівнинних найбільш відомі Ужгородське, Шаянське.

У Солотвині у вироблених соляних шахтах розмістився комплекс, що спеціалізується на лікуванні алергічних захворювань.

Закарпаття є одним із провідних туристичних районів. Тут діють турбази "Світанок" (Ужгород) із філіалом "Дубовий гай" (с. Кострина), "Невицьке" (с. Кам'яниця), "Нарцис" (м. Хуст), "Полонина" (с. Лумшори), "Форель" (смт. Жденеве), "Плай" (смт. Воловець) із філіалом "Пікуй" (с. Біласовиця), "Карпати" (смт. Міжгір'я) з філіалом "Си-невирське озеро" (с. Синевирська Поляна), "Трембіта" (смт. Кобилецька Поляна), "Ялинка" (смт. Усть-Чорна), "Тиса" (м. Рахів), "Едельвейс" (смт. Ясиня), а також туристський готель "Латориця" (м. Мукачево) та інші. На багатьох турбазах і в деяких туристських притулках функціонують підйомники.

Закарпаття було заселене з доби пізнього палеоліту (бл. 4 тис. р. до н.е.). Цією територією пройшли племена фракійців, даків, кельтів, скіфів, сарматів, гунів, аварів, в епоху "великого переселення народів" - вандали, готи та ін. Близько II ст. тут з'явилися білі хорвати. На рубежі IX-X ст. цією територією мігрували угорські племена.

З кінця X ст. на Закарпаття поширилася влада київського князя Володимира Святославича, після смерті якого (1015 р.) Іштван І приєднав Закарпаття до Угорського королівства. Його син Імре, що мав титул князя русинів, загинув у 1031 p., і ці землі успадкував племінник Іштвана І Вазул (Ладислав Лисий, одружений із дочкою київського князя Володимира). Але невдовзі Іштван передав цю територію Петеру Орсеоло, який пізніше (в 1038 р.) став угорсь-ким королем. У 1046 p., після скинення Петера угорською знаттю, на престол був запрошений син Вазула Андрій, онук київського князя Володимира, одружений з дочкою Ярослава Мудрого.

Протягом XIII ст. Мукачівською домінією володіли зяті угорського короля Бели IV - спочатку князь Ростислав Михайлович Чернігівський, а пізніше Лев Данилович Галицький, дружиною якого була угорська королівна Констанція. У 1393-1414 pp. ця територія перейшла під владу Федора Коріятовича.

Закарпаття у складі Угорської держави не мало права на самоврядування. Українське населення території не асимілювалося завдяки своїй конфесійній належності. Тут діяли православні монастирі, найбільшими з яких були Миколаївський на Чернечій горі, в околицях Мукачева, і Михайлівський у Грушові.

В 1646 р. Мукачівське єпископство поділилось на уніатів і православних, між якими постійно точилася боротьба.

На Закарпатті поширювались антиугорські настрої, наслідком яких стало звернення до австрійського цісаря з проханням про відокремлення краю від Угорщини і приєднання його до Галичини.

Після придушення революції австрійський уряд, враховуючи побажання місцевого населення, виділив в окрему адміністративну одиницю "Руський дистрикт", який управлявся з Ужгорода. Намісником був призначений А. Добрянський, зусиллями якого українці зайняли високі посади, в школах і місцевих установах впроваджена українська мова.

Паралельно з цим військова могутність Росії стала причиною поширення москвофільських тенденцій. Виникло навіть так зване "язичіє" - штучна книжна мова, що являла собою своєрідну суміш російської і церковнослов'янської мов.

У 1867 р. Австрія, розбита Прусією, визнала право Угорщини на самоврядування. Закарпаття знову увійшло до складу Угорщини. В 1868 р. угорським парламентом підтверджено переважні права угорців порівняно з іншими народами, на які поширювалася влада Угорщини: українцями, словаками, сербами, хорватами, румунами. Припинили своє функціонування українські школи, українські газети. На 1914 р. у краї не залишилось жодної школи з українською мовою викладання.

На кінець XIX ст. Закарпатська Україна була найбільш занедбаною з усіх українських земель. З 1830-х років почалась масова еміграція місцевого населення за океан.

Після падіння Австро-Угорщини народні з'їзди в Любовні, Сваляві, Хусті, що пройшли в листопаді 1918 - січні 1919 p., висловились за приєднання Закарпаття до України.

В 1919 р. східна частина Закарпаття була окупована румунськими військами, західна перебувала під владою Чехії. Березький комітет залишався під Угорщиною.

8 травня 1919 р. представники ужгородської, пряшівської і хустської рад утворили Центральну Руську Раду і проголосили об'єднання цих територій із Чехо-Словаччиною. Мирною конференцією в Парижі 10 вересня 1919 р. закріплено договір про включення Закарпаття до складу Чехо-Словаччини на правах автономії в статусі окремого регіону, що дістав назву Підкарпатської Русі. На практиці ж права автономної території грубо порушувались, існуючи лише номінально: фактична влада належала віце-губернатору, що за походженням був чехом, адміністрація також складалась переважно з чехів. У 1925-1927 pp. Підкарпатська Русь за своїм адміністративним устроєм і характером управління вже нічим не відрізнялась від інших провінцій Чехії. І лише в 1937 р. тут були здійснені перші кроки до реальної автономії.

2 листопада 1938 р. частина Закарпаття, що включала Ужгород, Мукачево, Берегове, була приєднана до Угорщини.

15 березня 1939 р. Сейм Карпатської України проголосив державну незалежність території. В той самий день Угорщина окупувала все Закарпаття, щойно призначений уряд Карпатської України емігрував за кордон.

Прихід радянських військ у 1944 р. більшість населення розглядала як визволення. З'їзд народних комітетів Закарпатської України 26 листопада 1944 в Мукачевому висловився за приєднання до радянської України. 26 червня 1945 р. між Чехо-Словаччиною і Радянським Союзом було укладено угоду про вихід Закарпаття зі складу Чехо-Словаччини. В 1946 р. створено Закарпатську область, до якої увійшла територія Закарпаття за винятком Пряшівщини, яка відійшла до Словаччини. До Закарпатської області було також включено смугу угорської етнічної території уздовж залізничного шляху Чоп-Хуст-Рахів.

В Закарпатській області на державному обліку перебуває 152 пам'ятки архітектури.

В передмісті Ужгорода Горяни зберігся найдавнішій на Закарпатті храм - ротонда, який датується XII-XIII ст. і відомий під назвою костьолу Св. Анни або церкви Св. Миколая. Значну історико-художню цінність мають фрески XIV ст. в інтер'єрі ротонди.

Ужгород відомий з X ст. Міський замок споруджений у XVI ст., а в XVII добудований. Його внутрішній дворик оточений триповерховими житловими приміщеннями з чотирма кутовими баштами.

В Ужгородському замку з 1947 р. відкритий Закарпатський краєзнавчий музей, колекція якого налічує понад 80 тис. експонатів. Його філіал - Закарпатський художній музей, експозиція якого включає роботи майстрів України, Угорщини, Словаччини, Чехії.

Серед фортифікаційних споруд вирізняється Мукачівський замок, споруджений на вершині гори вулканічного походження. Цей комплекс складався упродовж тривалого історичного періоду і являє собою надзвичайно складну оборонну систему, що дозволяє простежити всі етапи розвитку фортифікаційного будівництва в Центральній і Середній Європі. Історики висловлюють припущення, що в IX-XI ст. на цій горі існувало невелике прикордонне укріплення Київської Русі, зруйноване татаро-монголами в 1242 р. Ядро фортеці датують кінцем XIV ст., пов'язуючи його спорудження з ім'ям Ф. Коріатовича, якому Мукачеве дісталося в дарунок від угорського короля Сигізмунда.

В 1663 р. оборонна система замку була суттєво вдосконалена, споруджені нові кам'яні бастіони, що збереглися до наших днів, система підйомних мостів.

У тому вигляді, в якому ми бачимо фортецю сьогодні, вона склалася в 1688 р. Сьогодні це один із найбільших оборонних комплексів на території України.

В Мукачівському замку міститься історичний музей.

Ще один давній комплекс оборонних споруд уцілів у с. Невицьке. Його ядро (виникло в кінці XIII - на початку XIV ст.) наближається до овалу, по периметру якого усередині розташоване приміщення, яке на рубежі XIV-XV ст. було додатково укріплене кам'яним оборонним муром із чотирма баштами. Ще через століття на під'їзді до замку споруджено південну в'їзну башту з довгим дерев'яним мостом на високих кам'яних опорах. Зруйнований у 1644 р. З 1879 р. замок стає туристичним об'єктом. З 1968 р. тут ведуться реставраційні роботи.

Над містом Хуст височить замок, - заснований у XIV ст., він неодноразово піддавався перебудові. В 1766 р. в результаті удару блискавки, який припав на пороховий льох, замок злетів у повітря і після цього вже не відбудовувався.

В місті Берегове, що лежить у долині Тиси, знаходиться пам'ятка архітектури XVII ст. - графське подвір'я.

В селищі Чинадієве в Мукачівському районі збереглися парк, закладений у 1848 p., замок XIV-XVI ст. і палац 1890-1895 pp. (нині - головний корпус санаторію "Карпати").

В області діють 3 музеї з 6 філіалами і відділами. Закарпатський музей народної архітектури і побуту відкрито в Ужгороді у 1970 р. на схилах Замкової гори. В ньому представлені споруди всіх районів області, характерні для українських, румунських і угорських поселень Закарпаття. Будівлі побутового і господарського призначення з хатнім начинням, предметами повсякденного вжитку, знаряддями праці репрезентують матеріальну і духовну культуру населення Закарпаття на історичному відрізку від XVII ст. по 40-і pp. XX ст.